Грушово, путівник по місту

Дуже люблю Закарпаття, а ще більше – подорожувати там – завжди випадково зустрінеш якусь незвичайну цікавинку! От і цієї поїздки таке трапилось. Вирішили ми поїхати у Солотвино, поплавати у солоних озерах, по дорозі зупинились у селі пообідати, а вже після повернення додому я випадково прочитала про це село цікаву історію. Знов Закарпаття подарувало дивину і тому знов туди тягне – тепер познайомитись з цим селом ближче, побувати і побачити прочитане.  Дуже надіюсь, що така нагода буде скоро і тоді зможу зробити фотографії.
До речі, закарпатці зробили чудовий сайт про свій край, рекомендую zakarpattyachko.com.ua
Ну, а тепер про село.
Грушово, село у Закарпатській область, Тячівському районі. Населення – приблизно 6 500 чоловік. Розташоване на правому узбережжі р. Апшиці, що є правою притокою р. Тиси.
Коли виникло село і звідки походить його назва, невідомо. Село Грушово та Грушівський монастир на його території вперше згадуються в історичних хроніках, як спалені золотоординськими нападниками у ХІІІ столітті, а в 1307 році - як відроджені. Впродовж ХІV століття Грушово належало мармароським воєводам, а від 1404 р. - Грушівському православному монастирю (в 1390 році засновано Грушівське абатство). На думку окремих вчених, монастир у Грушові міг бути заснований ще в ХІ ст. - після відходу монголо-татар з Угорщини грушівські монахи скаржилися угорському королю про втрату дарчих грамот (1240 рік). Таким чином, з ХІІІ століття існує письмова згадка. У ХVІІ столітті монастир перетворився на центр першодрукарства "руською" мовою на Закарпатті, але наприкінці століття був знищений єзуїтами. Відродили монастир лише у наш час. З 2006 року в Грушові постійно проживають монахи.
У січні-грудні 1919 року Грушово перебувало у складі Румунії, з грудня 1919 року - Чехословаччини. Від 1945 року - у складі України.
В селі Грушово був один із центрів культури та духовності, в якому колись було започатковано книгодрукарство в Україні (цей факт довели історики); із Грушівського монастиря поширювалась справа, заснована Кирилом і Мефодієм. Всі експонати збиралися протягом багатьох років, а їх кількості вистачило б, мабуть, на десятки виставкових зал. Деякі з них - унікальні та могли б стати прикрасою будь-якого столичного музею. Серед них: рукопис "Євангеліє" 600-річної давнини, старовинна церковна чаша, ікона закарпатської школи живопису, перші українські гривні, рідкісні марки різних країн тощо. Крім того, в музеї зібрано більше 200 зразків одягу, в основному гуцульського, 250 рушників ручної роботи, прялки, більшість предметів побуту (бочки, кувшини, розписний посуд) - кожна з цих речей унікальна, орнаменти та вишиті мотиви не повторюються. В цілому експонати розділено на 12 груп - в залежності від тематики.

Таке цікаве село! Мене вразило, що на території католицької Угорщини так довго протримався православний монастир – от де сила Віри! А ще сумно, що про таке чудове місце дізналась  випадково – зовсім не пропагують нашу історію, а яка вона у нас багатюща – багатша за всіх! ;)