У цей раз ми поїхали на пошуки покинутого Рдейского монастиря. Примітно те, що він знаходиться посеред найбільшого болота в Європі.

Отже, починаємо.

Стартували традиційно з " Пітер - Лади " 28 липня, о 7 ранку. Попереду 2 дні пригод по Новгородщина.

По маршруту поїхали на 3- х Chevrolet Niva. На " тракторі " - пілот Леонід Васильєв, штурман Роман Фесенко. "Зелену Саллі" осідлали пілот Олексій Корабльов, арт - директор проекту Толя Рубцов та Андрій Чепелєв ( www.bibika.ru і " Відомості" ). В екіпажі " білої ластівки" - пілот Андрій Головін, Зоя Челозерцева ( www.110km.ru і www.tourout.ru ) і Ваш покірний слуга - Сергій Родін.

Знову 3 екіпажу, 8 відчайдушних учасників і 1000 кілометрів за 2 дні.

Їдемо на пошуки пригод на 5 точку.

Через п'ять годин ми приїхали в п. Напірників.

Перш, ніж відправитися в експедицію - ми відправили один автомобіль на розвідку за тиждень до поїздки. Проїхавши 3,5 кілометра з 11 кілометрів засмоктуючого болота, було прийнято рішення - взяти ГТС -ку на підстраховку. І не прогадали...

Попереду нас чекало найбільше болото в Європі. Рдейскій болото.

Доїхавши до максимально останньої точки руху позашляховиків, ми пересіли на всюдихід і продовжили свій шлях до монастиря.

Господар і водій всюдихода, дядько Вова нам розповів, що спроби доїхати до монастиря на машинах робили величезну кількість, але найоптимальніший час поїздки на монастир - це зима з сильними морозами. У цей час є шанс дістатися. По дорозі ми оцінили трасу, скажу чесно - ми можемо її пройти, але для цього потрібно тиждень, а у нас в запасі всього день.

Отже, Рдейскій болото... Місце тихе, красиве і глибоке ))) Кілька разів наш всюдихід занурювався по самі вікна, ідучи в болотяну твань і виринаючи назад.

Всю дорогу до монастиря нас проводжали гедзі і гедзі. Компанія - не дуже хороша. В купе з температурою +32 в тіні, вони були далеко не найкращими попутниками.

Через годину мандрів по болотах, ми побачили купола монастиря в лісовому масиві. Нашій радості не було меж. Добралися.

Перш, ніж увійти в храм - ми обійшли його з усіх сторін. Рдейскій монастир руйнується щодня. Дивлячись на стіни, мимоволі згадуєш фразу - дихають на ладан.

Увійшовши в усередину монастиря ми ахнули від його краси і величі. Стіни покривають залишки білого веницианского мармуру й елементи колишньої розкоші, італійської плитки. Після руйнування собору, мародери розтягнули його по цеглинці. Зі слів доглядача монастиря Юрія, зараз головне завдання - зберегти й законсервувати храм. Влада не допомагають, тільки прихожани. Власне кажучи, ми і застали Юрія за ремонтом даху на мирянські пожертвування.

Рдейскій монастир заснували в XVII столітті, в 1880 році його реконструювали вже в камені, на гроші купця Мамонтова. І через 22 роки освятили його і відкрили двері для мирян.

У 1932 році, після революції монастир закрили і розстріляли настоятельку. Під час Другої світової війни, німці підірвали дзвіницю і замінували монастир. Зі слів Юрія, міни досі знаходять в обителі, при розборі завалів.

Усередині храм створює дивні і добрі почуття всередині душі - кожному подорожньому.

На наш подив, ми побачили діючий іпровізірованний вівтар. Не скажу за хлопців, скажу свою думку - в цій зруйнованої церкви, особисто я відчув свою віру і близькість до бога - більше, ніж у " розкручених соборах ". Якась чесність і чистота всередині залишилася після побаченого.

Поставивши свічки за здравіє і пожертвувавши весь дріб'язок, що знайшлася, ми вирушили на дах собору.

З даху монастиря відкривається чудовий вид на все прилеглі околиці - болото, що йде за горизонт і красиве, найчистіше озеро. У якому ми викупалися і випили свіжої склепіння. Так-так, пили прямо з озера. Нехай це не збентежить жителів мегаполісів. Вода в озері - корисніше і чистіше, ніж " супер вода з офісного кулера ".

Їдемо далі.

Виїхавши з боліт, ми подякували Володимиру за допомогу з всюдиходом і кинулися далі.

Відволікання від теми - знайдіть 10 відмінностей на двох фотографіях, зверху і знизу) )))

Попереду нас чекав Погост Воскресенський на березі Лучанського озера. Ще 100 кілометрів до кордону Новгородської і Тверської областей.

Їдемо далі.

Приїхавши до вечора на місце, ми розбили табір прямо на березі мальовничого Лучанського озера. Цього разу не було поспіху і ми приїхали до наміченої точці до 21.00.

Розбивши табір і підкріпившись ми почали приймати гостей. Це були і заблукали попутники і їжак, бажаючий розділити з нами трапезу подорожніх.

Рано вранці, ми операвтіно зібрали табір і рушили далі.

Почали другий день з пошуку покинутій дзвіниці церкви Воскресіння Христового.

Поплутавши по березі озера, на цей раз з оновленою навігацією, ми виїхали на місце. Перш, ніж розповісти Вам про об'єкт, хочу подякувати нашому арт - директора (і за сумісництвом - генія ) Толю Рубцова, за те, що він змінив нам навігаційну програму, закачавши в навігатор всі карти, включаючи і військово - топографічні. З ними нам стало легше.

Отже, ми на місці. Від колокльню, зведеної понад 60 років тому залишився тільки кам'яний остов. Місце похмуре, хоч і на світлому пагорбі. Під стінами споруди розташований старий цвинтар, правда зі свіжим похованням. Вивчивши руїни, ми рушили далі, на пошуки покинутої села Гребеля.

Відразу зізнаюся - багатьом хлопцям було в дивину бездоріжжі. Мене особисто воно вже не дивує. Але ! Цього разу ми забралися дуже далеко. Як я говорив у попередніх розповідях - для нас немає доріг, є тільки напрямки. Ця поїздка зайвий раз підтвердила мої слова.

Ми їхали колоною по абсолютному бездоріжжю. Колію і дорогу серед кущів і дерев нам прокладав " трактор". Завдяки досвіду і майстерності пілота Леоніда Васильєва, ми змогли пробратися без пошкоджень і затримок.

На цей раз " стокові " Шевроле Ниви пройшли бойове хрещення і не підвели нас. На злобу заздрісникам і на радість патріотам цього автомобіля, машини прробіралісь без особливих зусиль. За рахунок свого легкої ваги і повного приводу, наша експедиція вірно йшла до своєї мети.

Часом доводилося виходити з машин і " переважувати " автомобілі, так як спуски і підйоми були явно під великим кутом, ніж 45 градусів.

На останній ділянці, біля села, " біла ластівка " злетіла з колії й забралася в болото правими колесами. Витягали ми її на протязі години. Автомобіль засів дуже щільно. Двічі тягнули динамічним тросом, і він двічі рвався. Піднімали домкратом " Джеком ", підкладали колоди і дошки - все в пусту. У підсумку прийняли рішення - звалити автомобіль в болото і звідти по рівній поверхні витягнути на сухе місце.

Шкода ми не зробили це з самого початку. Машина вийшла за п'ять хвилин, але при цьому окропивши брудом всю знімальну групу і наших друзів - журналістів.

Перше " хрещення" Новгородської експедиції.

Село нас розчарувала. 4 скособочених будинку, мирно догнивала своє існування. Господарі пішли з них давно, але судячи по порожніх тарам міцного в руїнах будинків, можна зробити тільки один висновок - не господарі й були.

Їдемо далі.

Після села ми рвонули в село Високе. По дорозі ми зайвий раз переконалися про екологію цього району. На полі, перед бродом до села, нас зустріли лелеки. А вони живуть тільки в екологічно чистих місцях.

Попереду нам належало перетнути брід. Завдання не з легких - машини практично вертикально спускалися в обрив, до води і піднімалися на круті підйоми. І зробили це. Ще раз кажу особисто - Chevrolet Niva - це надійний і гармонійний позашляховик для Росії.

Поки екіпажі " трактора" і " зеленою Саллі" підкорювали поселення, ми на білому люксі поїхали в селище Ретле, на пошуки покинутих Собору св. Воскресіння і Церкви Миколая Чудотворця.

Приїхали на місце і ахнули. Ці споруди були побудовані в XIV столітті. Дуже шкода, що ніхто не відновлює ці храми. Вони дивовижно красиві. Увійшовши у внтурі ми побачили "живі" фрески на стінах. На стінах, які розвалюються на очах. Тріщини, шириною з кулак, оперезали всю будівлю.

Як нам сказали місцеві, це намолене місце. Сюди з'їжджаються люди з усієї країни і моляться за здоров'я своїх сімей і близьких.

Мене вразив один факт - під куполом, зі стіни випали цеглини і проріз в світлі дня набув форму голуба. Вважати це, як знак і благословіння нашої експедиції на добру справу ? Напевно - так!

На цьому наша друга експедиція закінчилася. Вночі ми повернулися до Пітера. Для того, щоб трохи перепочити, розробити нові маршрути і знову рвонути на вільні простори, у пошуках " Дикої Росії".

Завжди Ваш, Сергій Родін

Директор з маркетингу "Пітер - Лади" та керівник цього дивовижного проекту.

P.S. Окреме спасибі - Зої Челозерцевой за красиві фотографії в цій статті.